понедельник, 3 ноября 2014 г.


Північний льодовитий океан.


Арктичний океан, Північне полярне море – найменший за розмірами океан земної кулі. Розташований між Євразією і Пн. Америкою, в Арктиці. Межу Північно-Льодовитого океану з Атлантичним і Тихим океанами проводять приблизно по Пн. Полярному колу.
 Площав 14,7 млн. км. кв. Об’єм водної маси 18, млн. км. кв. пересічна глибина 1225 м, максимальна 5527 м. Берегова лінія розчленована затоками та протоками. Характер берегів різноманітний – від скелястих, фіордових дор низьких намивних, складених з алюмінієвих і морських відкладів. Моря Північно-Льодовитого океану мілководні, океаїні, розташовані переважно біля берегів Євразії, крім внутрішніх вод Канадського Арктичного Архіпелагу. За кількістю островів (площа близько 3,8 млн. км. кв.) Північно-Льодовитий океан посідає друге місце після Тихого океану. Острови розташовані головним чином на материковій обмілині (шельфі). Найбільші з них – Гренландія, Баффінова Земля, Шпіцберген, Північна Земля, Франца-Йосифа Земля та ін. Рельєф дна океану відзначається розмитою шельфовою зоною завширшки до 1300 км. За фізико-географічними і морфологшічними особливостями в океані виділяють Північно-Європейський басейн (Гренландське море, норвезьке море, Баренцеве море, Біле море), Арктичний басейн, розташований між шельфом Євразії та узбережжям Північної Америки, Канадський басейн, що включає північно-західні протоки, та моря сибірського шельфу (Карське море, Лаптєвих море, Східно-Сибірське море та Чукотське море). Північно-Європейський та Арктичний басейни розчленовані системою підводних хребтів (зокрема Гаккеля хребтом), що є північним продовженням Серединно-Атлантичного хребта. В межах Арктичного басейну, крім того, виділяють глибоководні западини – Нансена улоговина, Амундсена улоговина, Канадська улоговина та ін., розділені між слїобою складчастими підводними хребтами понад 1000м, найменша – 954м.
Клімат Північно-Льодовитого океану визначається його положенням у полярних широтах. Близько 75% сонячної радіації відбивається льодовою поверхнею, що вкриває більшу частину Північно-Льодовитого океану. Влітку для центральних районів Арктичного басейну характерна циклонічна діяльність; відбуваються істотні зміни тиску, напряму вітру, температури повітря. Взимку над арктичним басейном розвивається арктичний антициклон. Протягом року над Північно-Льодовитим океаном переважають арктичні повітряні маси. На формування клімату океану мають також вплив Тихоокеанська течія та північно-атлантична течія. Пересічна температура повітря у різних районах Північно-льодовитого океану змінюється від +3 до – 40 градусів взимку та від 0 до +10 градусів влітку. Опади бувають найчастіше у вигляді снігу. Пересічна річна кількість їх від 150 до 300 мм на рік. Улітку значна хмарність. Часті тумани.
Гідрологічний режим Північно-Льодовитого океану зумовлений значним падходженням прісних вод та водообміном з прилеглими океанами. Пересічна температура поверхневих вод становить близько – 1,5 градусів, солоність їх – до 32 проміле. Східно-Гренландська течія та Лабрадорська течія виносить поверхневі води та морську кригу в атлантичний океан. З Атлантичного й Тихого океанів у Північно-Льодовитий океан надходять теплі й солоніші води. Основними складовими загальної цепкуляції поверхневих вод Північно-льодовитого океану є Трансарктична течія, що перетинає арктичний басейн від Чукотського моря на Захід; Східний антициклональний круговорот на північ від Аляски; холодна східно-Гренландська течія, а також тепла Норвезька течія з розгалуженнями. Однією з особливостей Північно-Льодовитого океану є потужний льодовий покрив, утворенню якого сприяють низькі температури та відносно низька солоність поверхневих вод. Товщина однорічної криги коливається в межах від 0,5 до 2,5 м. Арктичний басейн вкритий переважно багаторічною дрейфуючою кригою (паком) завтовшки до 4,5 м. Трапляються айзберги (найчастіше у Баффіна морі) та „льодові острови”, розміри яких досягають кількох десятків кілометрів, товщина понад 30 м.
Рослинний і тваринний світ Північно-льодовитого океану характеризується інтенсивним розвитком фітопланктона, у складі якого переважають діатомові водорості. В тепліших водах біля берегів Ісландії, Норвегії, Кольського півострова і в Білому морі багато ламінарієвих, фукусових та інших донних водоростей, які мають промислове значення. В Північно-Європейському басейні зустрічається понад 2 тис. Видів тварин, у тому числі китоподібні, риби (морський окунь, тріска, пішка, оселедець) та ін. В Арктичному басейні живуть білий ведмідь, морж, тюлень, нарвал; серед риб – полярна тріска, навага тощо.

Історія дослідження Північного Льодовитого океану - пошук проходів.

Існують письмові докази, що ще в 4 столітті до нашої ери грецький мандрівник Піфей з Массілії досяг країни Туле, що знаходиться за Північним полярним колом, яку деякі вчені ідентифікують, як Ісландію, країну в північній частині Атлантичного океану.

Приблизно в кінці 9-го століття скандинавський мореплавець Оттар з Халогаланда (північної провінції середньовічної Норвегії), рухаючись на схід, досяг Білого моря.

В 986 році вихідці з Норвегії заснували перше поселення в Гренландії, острові, частину якого омиває Північний Льодовитий океан.

Наступні дослідження Північного Льодовитого океану були спрямовані на пошук Північно-Західного та Північно-Східного проходів з метою виходу на ринки Далекого Сходу.

У 1553 році англієць Гюг Віллоубі досяг гирла річки Варзіни в Мурманській області Росії, де вся його експедиція загинула від холоду.

У 1556 році Стівен Барроу відправився на пошуки північного морського шляху в Китай, але зміг досягти лише острова Нова Земля.

З 1594 по 1597 року голландець Віллем Баренц здійснив кілька експедицій, в останній експедиції він помер і був похований у морі, названому на його честь - Баренцевим.

На початку 11 століття російське населення вийшло до берегів Білого моря і басейну Печори, торговці хутром в 16-17 століттях проникли за Урал, а берегів Тихого океану на Далекому Сході російські колоністи досягли набагато пізніше, та тільки в 18 столітті стали проводиться інтенсивні дослідження Сибіру і Далекого Сходу.




Арктична фауна.

У тих частинах океану, які круглий рік покриті льодом, тваринний і рослинний світ дуже мізерний, оскільки лід слабо пропускає світло, перешкоджаючи зростанню рослин. У відкритіших частинах океану удосталь зустрічаються тюлені, білі ведмеді, кити і багато видів риб.
Прибережні води, вільні в літні місяці від кірки льоду, представляють невичерпний запас пищи незліченною безліччю своїх безхребетних і риб і привертають різних ссавців і птахів, які більшою чи меншою мірою пристосувалися до водного способу життя. Найбільш типові для арктичних морів з ссавців моржі і тюлені. Моржів два види, з яких один належить тій частині Льодовитого океану, яка пов'язана з Атлантичним, інший, що відрізняється удвічі довшими бивнями, має більш обмежену область розповсюдження і водиться в північній частині Тихого океану, в Берінговій протоці і в Льодовитому океані на захід від північноамериканського архіпелагу.
Тюлені мандрують набагато далі на південь уздовж берегів Тихого і Атлантичного океану.
Європейський тюлень живе в арктичних країнах. З китоподібних - нарвав, який більш ніде не зустрічається, білуха, або білий дельфін, і гренландський кит.
Типовий представник арктичної фауни - Білий ведмідь, ошкуй, хижий ссавець сімейства ведмедів. Білий ведмідь населяє область плавучих льодів поблизу азіатського і американського побережжя Північного Льодовитого океану. Довжина тіла ведмедя досягає 3 м, важить близько 700 кг.
Хутро біле, з жовтуватим нальотом, густий і довгий. Нижня поверхня стопи покрита волоссям.
Білий ведмідь в зимовий сон не впадає. На зиму в барлоги, розташовані на березі, залягають тільки вагітні самки. Ведмежата, яких частіше буває два, народжуються в лютому - березні сліпими і безпорадними. Через місяць, коли вони прозрівають, самка покидає барлогу і переходить до бродячого способу життя. Ведмежата залишаються при самці близько півтора років; дітородіння відбувається один раз в 2 роки. Білі ведмеді прекрасно плавають і упірнають. Основна їжа - тюлені.
Плаваючі птахи, що харчуються рибою, дуже численні у всіх частинах арктичної області. З них на першому місці слід поставити гагарових: гагар, кайр і інш. Деякі з цих птахів, правда, здійснюють перельоти на південь., але не далі за тропік Рака, і повертаються гніздитися в арктичну область.

Історія дослідження Північного Льодовитого океану - пошук проходів.

Існують письмові докази, що ще в 4 столітті до нашої ери грецький мандрівник Піфей з Массілії досяг країни Туле, що знаходиться за Північним полярним колом, яку деякі вчені ідентифікують, як Ісландію, країну в північній частині Атлантичного океану.

Приблизно в кінці 9-го століття скандинавський мореплавець Оттар з Халогаланда (північної провінції середньовічної Норвегії), рухаючись на схід, досяг Білого моря.

В 986 році вихідці з Норвегії заснували перше поселення в Гренландії, острові, частину якого омиває Північний Льодовитий океан.

Наступні дослідження Північного Льодовитого океану були спрямовані на пошук Північно-Західного та Північно-Східного проходів з метою виходу на ринки Далекого Сходу.

У 1553 році англієць Гюг Віллоубі досяг гирла річки Варзіни в Мурманській області Росії, де вся його експедиція загинула від холоду.

У 1556 році Стівен Барроу відправився на пошуки північного морського шляху в Китай, але зміг досягти лише острова Нова Земля.

З 1594 по 1597 року голландець Віллем Баренц здійснив кілька експедицій, в останній експедиції він помер і був похований у морі, названому на його честь - Баренцевим.

На початку 11 століття російське населення вийшло до берегів Білого моря і басейну Печори, торговці хутром в 16-17 століттях проникли за Урал, а берегів Тихого океану на Далекому Сході російські колоністи досягли набагато пізніше, та тільки в 18 столітті стали проводиться інтенсивні дослідження Сибіру і Далекого Сходу.

З 1725 по 1743 року відбулися три камчатські експедиції, якими керував Вітус Берінг, але Північно-Східний прохід був вперше пройдений в 1878-1879 роках шведським дослідником Нільсом Норденшельдом.

Пошуками Північно-Західного проходу з Атлантичного в Північний Льодовитий океан займалися з 1576 року, коли англійський мореплавець Мартін Фробішер досяг узбережжя Баффінової Землі і знайшов там ескімосів та мінерал, дуже схожий на золото, який згодом виявився піритом. Було ще дві експедиції Фробішера в наступні два роки, організовані за допомогою королеви Великобританії Єлізавети I та приватних осіб. Ціллю цих експедицій був видобуток золота, але помилка Фробішера була виявлена і експедиції не стали успішними, а далі на захід Фробишер так і не просунувся.

В серпні 1585 року англійський корсар Джон Девіс перейшов протоку, яка зараз носить його ім'я, і досліджував східний берег півострова Камберленд на Баффіновій Землі.

У 1605 році британська Ост-Індійська компанія відправила капітана Дж.Веймота дослідити протоку біля південної частини Землі Баффіна, який Веймот не зміг пройти повністю, але виявив забитий льодом прохід на захід. Ця звістка надихнула керівництво Ост-Індійської компанії, і англійські купці фінансували експедицію Генрі Гудзона, який в 1610-1611 роках на старому кораблі Веймота досяг протоки, а потім і затоки, які тепер носять його ім'я.

У 1818 році після експедиції Джеймса Росса в море Баффіна активізувався промисел гренландських китів, а Британське Адміралтейство продовжувало шукати Північно-Західний прохід, фінансуючи нові експедиції.

Переломним моментом в пошуках Північно-Західного проходустала експедиція Джона Франкліна, який в 1845 році вирушив на двох кораблях з командою у складі 130 осіб у води Американської Арктики. Обидва судна потрапили в крижаний капкан у протоці Вікторія, де в 1847 році померли всі члени експедиції, включаючи Франкліна. Безліч рятувальних експедицій вирушали на пошуки Франкліна та його команди протягом 15 років, але не досягли успіху, зате сприяли нанесенню на карту значної частини АмериканськоїАрктики.

Вперше пройшов весь Північно-Західний прохід в 1903-1906 роках норвезький дослідник Руаль Амундсен на моторній яхті. А в 1940-1942 роках канадська поліцейська шхуна під командуванням капітана Г. Ларсена пройшла Північно-Західний прохід у зворотному напрямку - із заходу на схід за одну навігацію.

Успішні дослідження Північного Льодовитого океану призвели до того, що в кінці 19 століття були зроблені перші спроби дослідження Північного полюса.


Органічний світ Північного Льодовитого океану

У тих частинах океану, які круглий рік покриті льодом, тваринний і рослинний світ дуже мізерний, оскільки лід слабо пропускає світло, перешкоджаючи зростанню рослин. У відкритіших частинах океану удосталь зустрічаються тюлені, білі ведмеді, кити і багато видів риб.

Прибережні води, вільні в літні місяці від кірки льоду, представляють невичерпний запас пищи незліченною безліччю своїх безхребетних і риб і привертають різних ссавців і птахів, які більшою чи меншою мірою пристосувалися до водного способу життя. Найбільш типові для арктичних морів з ссавців моржі і тюлені. Моржів два види, з яких один належить тій частині Льодовитого океану, яка пов'язана з Атлантичним, інший, що відрізняється удвічі довшими бивнями, має більш обмежену область розповсюдження і водиться в північній частині Тихого океану, в Берінговій протоці і в Льодовитому океані на захід від північноамериканського архіпелагу.

Тюлені мандрують набагато далі на південь уздовж берегів Тихого і Атлантичного океану. Європейський тюлень живе в арктичних країнах. З китоподібних - нарвав, який більш ніде не зустрічається, білуха, або білий дельфін, і гренландський кит.
Географічне положення. Північний Льодовитий океан розташований на крайній півночі Землі й з усіх боків повністю оточений суходолом: Євразією та Північною Америкою. Береги материків значно порізані, тут розташовані численні моря і затоки. За кількістю островів Північний Льодовитий океан посідає друге місце після Тихого. Більшість островів мають материкове походження і укриті льодовиками.
За картою атласу визначіть назви окраїнних морів і найбільших островів Північного Льодовитого океану.
В океан впадають багатоводні річки, прісні води яких помітно змінюють природні умови прибережних районів. Проте найбільший вплив на природу Північного Льодовитого океану справляє Атлантика. її води вільно проникають на північ через широкі протоки. (Знайдіть їх на карті.) Через вузьку Берингову протоку океан сполучається з Тихим океаном.
Рельєф дна. Головна особливість рельєфу дна Північного Льодовитого океану — великі розміри шельфу. Ширина шельфу вздовж берегів Євразії становить близько 1300 км. Він займає понад 50% площі дна океану.
Ложе океану має складну будову. Великі його улоговини розділені великими підводними хребтами. З-поміж них виділяють хребти Ломоносова і Менделєєва. Особливе місце у Північному Льодовитому океані займає серединно-океанічний хребет, який є фактично продовженням такого самого хребта в Атлантиці. (Пригадайте особливості його будови.)
На відміну від інших океанів, для дна Північного Льодовитого не характерні вулканізм і землетруси, оскільки тут відсутня перехідна зона.
Клімат і води. Кліматичні умови Північного Льодовитого океану, які визначаються його положенням у полярних широтах, помітно відрізняються від клімату інших океанів. Температура вод у приповерхневому шарі в зимовий період майже всюди від'ємна і становить -1,8°С. Влітку вона може бути додатньою, але, як правило, не перевищує +5°С. Через це у центральній частині океану впродовж усього року зберігається крига. В зимові місяці вона вкриває 9/10, а влітку — близько половини його площі.
Пересічна потужність арктичної криги 3 м. У центральній частині океану переважають крижини з багаторічного льоду, що утворюють величезні льодові поля. Біля узбережжя плаває однорічна крига. Влітку вона руйнується, утворюючи широкі ополонки. Система таких ополонок біля берегів Євразії відома з давніх-давен і часто використовується в судноплавстві.
За картами атласу визначіть, які повітряні маси переважають над океаном протягом року, та пригадайте їхні властивості.
Взимку в центральній частині океану температура повітря сягає -30°С і часто знижується до -40°С. Літо також холодне: температура повітря в більшості районів становить -10°С — -12°С. Вищі температури впродовж року спостерігаються біля берегів Європи, де помітний вплив мають теплі течії.
Крига ізолює поверхню океану від безпосереднього впливу атмосфери. Тому, на відміну від інших океанів, морські течії Північного Льодовитого слабо пов'язані з атмосферною циркуляцією. Головну роль у їх формуванні відіграє потужний потік атлантичних вод, що рухаються вздовж Євразії на схід до Берингової протоки. Крізь неї в Північний Льодовитий океан вливаються води Тихого океану. Значну кількість води сюди приносять річки, зокрема Азії. Все це разом створює надлишок води в Чукотському і Східносибірському морях, яка стікає через центр Арктики до проток між Гренландією та Європою. Так виникає Трансарктична течія.
Солоність вод Північного Льодовитого океану завдяки періодичному таненню криги невисока. В окремих морях, куди впадають численні річки, вона становить 25%о-29%о. Там, де в океан вливаються солоні води Атлантичного і Тихого океанів, солоність зростає до 35%о.
Органічний світ. Через суворі кліматичні умови життя в Північному Льодовитому океані бідне. Тільки в приатлантичній його частині видовий склад морських організмів дещо більший. Саме тут і зосереджений промисловий вилов риби.
В океані налічується понад 150 видів риб. Тут водяться навага, нельма, сиг, сайка, мойва, палтус тощо. Риба — головна пожива для інших тварин, у тому числі й морських ссавців — тюленів (мал. 57), моржів (мал. 58), білуг. Полює на тюленів і рибу також білий ведмідь (мал.59). На скелястих берегах птахи (чайки, гаги, кайри, топірці, баклани тощо) утворюють масові гніздування — "пташині базари"
.